2Для всей семьи.

2Для Здоровья.

2Что поесть в Семье...

2Про Женщин.

Обратная связь

Обратная связь

Нажмите на изображение, чтобы его изменить

Архив

Приватний простір в багатодітній родині

Приватний простір в багатодітній родині Дети, мальчики, девочки, воспитание, уход, здоровье, лечение, папа, мама, семья, как быть хорошими, родители, в Кемерово Я істота дуже колективне, завжди любила шумне веселе товариство, вічно була знайома з усіма навколо, спілкування мені завжди було мало, а в тиші й самотності вкрай некомфортно.
Та що там говорити я заздрила дітям, які в дитячий сад ходять на пятиденку, дуже хотілося теж. 

А в шкільному віці я мріяла жити в інтернаті, в такому приблизно, як у Педагогічної поеми описаний.
І в піонерському таборі я була як риба у воді, якщо б було можна, я б і додому на перезмін не приїжджав, а батьківські дні мені були не потрібні, хіба тільки, щоб цукерок привезли. 

Скажи мені хтось, що мені буде не вистачати в житті не спілкування, а тиші і самотності, я б посміялася цій людині в обличчя.
Я знаю, звичайно, що кожній людині в житті чогось, та не вистачає.
Але вже самотності-то у світі з надлишком, це те, що може дозволити собі кожен.
Так я думала раніше.
А зараз я знаю, що ці двоє тиша і самотність величезна розкіш для багатьох моїх знайомих.
Особливо мам.
Особливо багатодітних. 

Коли мене запитували, чи важко бути багатодітною, як я справляюся тощо, я завжди відповідала, що нормально.
Зазвичай.
Важко по-справжньому тільки тоді, коли діти хворіють.
А що до тісноті мені було не звикати, я в дитинстві жила в тій же квартирі, що зараз з дітьми.
Тобто, у двокімнатній квартирі з батьками, сестрою та бабусею-дідусем.
Відповідно, як можна здогадатися, я жила в кімнаті з сестрою і батьками.
Так після цього життя у власній квартирі з чоловіком і дітьми (всіма дівчатками, на щастя) здалася оазисом свободи і простору. 

Але діти ростуть.
А разом з ними не просто ростуть існуючі труднощі і проблеми, а народжуються нові, які часом бувають зовсім несподіваними (особливо для першопрохідців багатодітності у своїй родині).
І винаходити їх рішення доводиться виключно самим, набуваючи нового досвіду.
Поки діти маленькі, весь час думаєш ну нічого, ось уже скоро, скоро, підростуть трохи, і стане легше.
Хто в школу, хто в садок, багато чого зможуть робити самі. 

І дійсно, почасти стає легше, наприклад, в побутових питаннях.
Старші допомагають (хоч часом і дуже неохоче), починають ходити на заняття самі.
Але нові проблеми вирішити вже набагато важче, ніж побутові.
Тому що, чим старше стає дитина, тим більше потрібно йому особистого життєвого простору, особливо в підлітковому віці.
А його немає.
І якраз саме відчутне, чого не вистачає багатодітній сімї це тиші і особистого простору.
Від цього страждають абсолютно всі члени сімї.
Різною мірою, але все.
Ну, може бути, крім наймолодших, яким поки що не потрібно усамітнення, а навіть навпаки. 

Нашій сімї багато чого не вистачає.
Часу, наприклад, для всього, чого хочеться зробити, місця в квартирі, няні, машини, грошей, та чи мало Звичайно, без усього цього можна так чи інакше обійтися, людина до всього звикає з часом.
А ось до того, що ти собі не належиш НІКОЛИ, неможливо звикнути.
До того, що навіть твоє особисте місце (ліжко або письмовий стіл, наприклад), не є чимось недоступним для інших за великим рахунком.
І саме це найбільша і головна трудність багатодітної сімї.
Жертва своїм особистим простором.
Біда тільки в тому, що, якщо для батьків це жертва добровільна, вони знали, на що йдуть (але не до кінця, по собі можу сказати), то дітей, особливо старших, ніхто не питав.
І, навіть якщо діти між собою дружать і не сваряться, що рідкість, їм теж хочеться самоти і тиші. 

Напевно, тому мої діти люблять хворіти.
Але не всі разом, а поодинці.
Тому що це практично єдиний шанс побути на самоті, належати тільки самому собі (і заодно, побути удвох з мамою).
І, якщо немає нічого важливого і термінового в школі і на інших заняттях, я даю повболівати дітям вдома хоч деньок, навіть якщо це просте нездужання (а іноді і симуляція).
Більше того я іноді дозволяю залишитися вдома в неділю вранці комусь одному із старших, прогуляти недільну службу, тому що це практично єдиний час для самотності.
Адже всі інші члени сімї в цей час мінімум на два-три години йдуть з дому. 

І так, найважчий час для всіх, це як і раніше хвороби, коли колективно і дружно хворіють всі.
З одного боку це, звичайно, зручно все отболела разом і добре.
Але з іншого боку це дуже втомлює і висмоктує моральні сили більше фізичних.
Тому що неможливо поєднати всі бажання (і небажання) чотирьох різновікових дітей (і дорослого) з різним самопочуттям.
Але тут вихід тільки один велика квартира або будинок, що, на жаль, більшості багатодітних заблоковано.
І, чим довше я живу в стані багатодітності, тим більше я розумію, що основне питання для нормального існування багатодітної сімї питання житловий.
До решти можна звикнути, до відсутності особистого простору немає. 

На щастя для всіх, особистий простір почасти можна мати поза домом.
У друзів, наприклад, або на цікавих тобі заняттях.
Це виручає дуже здорово, іноді просто рятує.
І дітей і батьків.
Особливо, коли розклад занять дозволяє комусь з дітей залишатися вдома одному.